27-29 листопада 2015, Інотеатр, Одеса.
Архівне посилання на програму.
Що таке сучасне українське авторське кіно? Хто його режисери? Що їх турбує, чим вони живуть? Чи утворюють їхні фільми якусь цілісність чи навіть хвилю?
Українське кіно, яке має справді багату традицію, сьогодні залишається у напівмаргінальному становищі, ніби під шаром пилу. До екранів кінотеатрів доходять лише лічені проекти, до читачів різних медіа – переважно новини про касові збори та виробничі чвари. Фільми молодих режисерів живуть на фестивалях або в мережі і часто залишаються непоміченими. Але серед них є дивовижні маленькі картини, які вступають у живий діалог як із актуальною українською дійсністю, так і зі світовими кінематографіями.
Тут можна зустріти винахідливі потиски рук з американським авангардними кіно 70-х або з його сучасною документалістикою, з французькими апологетами чистої кінематографічної виразності Жан-Марі Штраубом і Даніель Юйє, або навіть з режисерами однієї з найцікавіших кінематографій на сучасній мапі світу – філіппінською.
При цьому всі ці фільми лишаються щирими особистими переживаннями їхніх авторів, роздумами та висловлюваннями про те, що їх по-справжньому хвилює та цікавить – від Революції Гідності до глибоко особистих стосунків із коханими.
Інотеатр підготував програму такого нового авторського національного кіно. Вперше на великому екрані зустрінуться ті, хто сьогодні знімає найцікавіші та незвичайні картини і при цьому досі залишається в півтіні українського прокату та критики. Усі ці фільми пройшли різні шляхи – від прем’єр на різних фестивалях до інтернет-прем’єр. Чи можна говорити про ці картини як про цілісність? Чи можуть їхні режисери називати себе «ми»?
З 27 по 29 листопада: фільми шести молодих українських режисерів – Катерини Горностай, Марини Степанської, Станіслава Битюцького, Юрія Грицини, El Parvulesco, Дениса Фурдіна. Спеціальні покази фільмів Олександра Балагури, Андрія Загданського та Ігоря Подольчака. А також лекції, майстер-класи та зустрічі з кінематографістами та спеціальними гостями.
Програмний трейлер:
Програма
Канікули, реж. Марина Степанська, Україна, 2013, 30’
Розповідь про хлопця і дівчину, які полишають місто й вирушають в село, щоб віднайти себе. У фільмі показано пару молодих людей, які прибувають у неназване поселення, ймовірне, рідне містечко хлопця, де вони проводять літні канікули. Ми бачимо цікаву динаміку стосунків – від конфліктів, які виникають внаслідок побутових непорозумінь та різниці у темпераменті, до перших ознак взаєморозуміння.
Між нами, реж. Катерина Горностай, Україна, 2013, 24’
Ми запам’ятовуємо дати і факти, гублячи з пам’яті дрібні деталі – літній польовий букет, сльози від цибулевого запаху, зимовий холод на транспортній зупинці. Ми пам’ятаємо, коли у наших коханих дні народження і знаємо, який вони люблять чай, але забуваємо випадковий дотик, швидкоплинний погляд, несуттєві балачки. Але в деяких випадках наприклад, як швидка розлука – все це закарбовується в пам’яті.
Віддалік, реж . Катерина Горностай, Україна, 2015, 11’
«Ми будемо з тобою разом допоки смерть не розлучить нас» – це відповідь на питання «до коли?». А як щодо іншого питання – «як ми будемо?». Бо коли закінчиться закоханість, доведеться вирішувати «як». І «як довго» також. Молода пара шукає відповіді на ці питання.
Межі Європи, реж. El Parvulesco, Україна, 2014, 15’
У грудні 2013 року на Майдані Незалежності в Києві відбулася найбільша хвиля протестів в історії України, відома як Євромайдан. У той час як реальна Європа була закрита для більшості українців, символічна Європа була створена в центрі Києва. Це візуальні дослідження архітектури барикад Євромайдану.
Очікування, реж. Денис Фурдін, Україна, 2015, 10’
Модель сприйняття руху і його очікування. Послідовність і невпинність у часовому вимірі нашого шляху. Подорож зупинками, які фіксують наше циклічне існування.
Вагріч і Чорний квадрат, реж. Андрій Загданський, Україна, 2014, 78’
Вагріч Бахчанян залишив по собі тисячі малюнків, колажів, десятки нотатників, сотні обкладинок книжок і журналів, понад сто томів «телефонних ілюстрацій», абсурдистських п’єс і численних афоризмів, як-от «Ми народились, щоб Кафку зробити билицею». Абсурдний, сюрреалістичний світ Бахчаняна заповнює екранний простір фільму – малюнки, анімація, перформанси, театр. У цьому світі криється його загадка. І загадка «Чорного квадрата».
Варта1. Львів. Україна, реж. Юрій Грицина, Україна, 2015, 63’
Спроба реконструкції атмосфери і реакцій часів кінця Євромайдану, коли у Львові після Ночі Гніву (19.02.2014) активісти перебрали на себе функцію правоохоронців. Фільм використовує записи радіопереговорів автомобільних патрулів активістів, щоб поставити кілька запитань про природу революції. Що таке самоорганізація? Як створюється демократія? Хто визначає покарання? Де центр і периферія революції? Де її початок і кінець? Короткий момент вакууму влади стає моментом найбільшої потенційності, коли обговорюються уявлення минулого і стратегії для майбутнього. Фільм намагається подивитися на повсякденні простори міста і зрозуміти, наскільки в них все ще присутня історична і революційна непевність.
Народження комедії з духу танцю, реж. El Parvulesco, Україна, 2015, 5’
Спільнота Ліліт, реж. El Parvulesco, Україна, 2015, 60’
Згідно з середньовічним релігійним текстом «Алфавіт Бен-Сіри», Ліліт була першою дружиною Адама. На відміну від Єви, вона відмовилася підкорятися чоловікові, бо вважала себе рівною йому.
«Спільнота Ліліт» – віртуальне утопічне товариство, створене шляхом художнього перегляду історії на підставі позитивної ґендерної дискримінації та відмови від традиції чоловічого домінування.
Фільм «Спільнота Ліліт» «змонтовано» з одинадцяти українських фільмів 1917–1930 років шляхом збереження в них лише епізодів за участі жінок. Монтаж фільму відбувався не у традиційній манері штучного пошуку зв’язків між епізодами, а шляхом «накладання» усіх фільмів-першоджерел відповідно до оригінальної хронології епізодів у кожному з них.
Навіть попри таку гіпернасиченість фільму, в ньому раз по раз з’являється «чорний екран». Це вказує на те, що в конкретний момент хронометражу в жодному з зазначених одинадцяти фільмів жінки на екрані не з’являлися.
Обидва фільми супроводжувалися режисерським коментуванням.
Час життя об’єкта в кадрі, реж. Олександр Балагура, Україна, Італія, 2012, 116’
Час експозиції — це час життя об’єкта в кадрі. І в цьому сенсі будь-яка фотографія — не лише двовимірна графічна композиція, вона також має третій — часовий вимір, часову глибину. Є носієм, сховищем часу. А отже, пам’яті… Пам’яті чиєї?.. Обличчя, предмета, пейзажу, що лишились на знімку?.. Самого фотографа?.. Обираючи фотографію за матеріал фільму, темою якого є пам’ять, ми неминуче опиняємось у лабіринті «чужих» та своїх спогадів, «чужого» і свого часу… І в пошуках виходу самі стаємо частиною цього лабіринту і матеріалом власного фільму.
До побачення, синефіли!, реж. Станіслав Битюцький, 2014, 66’
У будинку гасне світло. Троє друзів в темряві оголюють душу, згадують свою любов до кіно та проводжають когось з поміж себе за кордон — а можливо, й власну кіноманську молодість. Розмова закінчується довгим планом колишнього кінотеатру «Україна» (де колись була скандальна прем’єра «Тіней забутих предків» (1964)) та не менш тривалим проїздом Києвом. Друзі потрапляють на фуршет київської богеми в колишньому будинку культури «Майстер-клас» (де режисер Станіслав Битюцький свого часу керував кіноклубом). А згодом — розчиняються в екранному кіносвітанку. Революція закінчилась, еміграція не трапилась, кінотеатри закрились. Все що лишається — меланхолія, ескапізм та спогади.
Меніни, реж. Ігор Подольчак, Україна, 2008, 99’
Сім’я з чотирьох осіб (Батько, Мати, Дочка та Син) мешкають майже у повній соціальній ізоляції у приміському будинку, який видається лабіринтом з кімнат та дзеркальних відображень. Цей замкнутий простір настільки заплутаний, що перетворюється у поверхню на кшталт «стрічки Мебіуса». Через це часова вісь також викривлюється. наслідком чого є переплетення теперішнього та майбутнього — у цьому будинку не існує різниці між напрямками «вперед» і «назад» у часі, як не існує різниці між смутними спогадами та фактичними подіями.
Секція майстер-класів
Круглий стіл «Де ми є? Форми існування та просування авторського кіно в Україні» зі співзасновницею фестивалю кіно та урбаністики 86 Надією Парфан, програмним директором ОМКФ Антельмом Відо, режисеркою Мариною Степанською тощо.
Майстер-клас «Робота з неакторами/типажами у сучасному ігровому кіно», Марина Степанська.
Лекція «Українські незалежні», Станіслав Битюцький.
